Музична академія увійшла до ТОР-100 кращих мистецьких вишів у світі!

Ректор Володимир Рожок — про музику, яка об’єднує людей, і газету «День», читачем якої є з першого номеру

20160906-rozhok-1Рожок — автор шести монографій, понад 100 наукових праць з питань історії музично-театрального мистецтва. Його монографію «Стефан Турчак» було визнано «Кращою книжкою 2014 року».

Володимир Іванович — ректор Національної музичної академії України ім. П.Чайковського, доктор мистецтвознавства, педагог, науковець, дипломат і  музично-громадський діяч, 25 серпня відсвяткував ювілей.

Нині Національна музична академія, якою керує В. Рожок, є  найпрестижнішим творчим  вищим навчальним закладом (увійшла до «Топ-100» кращих у світі серед вишів із вивчення «виконавських видів мистецтва»).

«У НАС Є ПРОБЛЕМИ, АЛЕ МИ У СВОЇЙ РОДИНІ-КРАЇНІ САМІ РОЗБЕРЕМОСЯ»

— Нещодавно закінчилася вступна кампанія. Ваші враження від іспитів і прослуховувань абітурієнтів? 

— У нас щороку багато абітурієнтів на всіх спеціальностях, а нині найбільше було на таких факультетах, як  вокальний (по п’ять чоловік на місце), фортепіано, скрипка, духові, народні інструменти, баян, диригентсько-хоровий (уперше цьогоріч було багато хлопців, і ми дібрали 17 абітурієнтів) та інші. Радує, що талановита молодь хоче вчитися саме в нашій Академії. Розширюється географія — вступають із усіх регіонів нашої країни. Реноме наших педагогів надзвичайно високе. Чимало молоді  захотіло навчитися композиції і стати композиторами. Відрадно, що випускники музичних закладів із Сєверодонецька та Артемівська продемонстрували свою  майстерність. Дуже потужно показали себе абітурієнти з Кривого Рогу, Львова. Ми пишаємося, що всі хочуть вчитися саме в нашій Національній академії.

— Не лише мистецтвознавство, а й  дипломатія стали віхами вашого життя. У 2001—2004 рр. ви працювали в Москві радником Посольства України в Росії. На вашу думку, чому сусідня держава, яка багато років себе називала братньою, пішла війною на нашу країну (анексований Крим, два роки ллється кров на сході) і чимало  діячів культури та мистецтва підтримують загарбницьку політику Кремля?

— Я навчався в Москві й дуже добре знаю багатьох  письменників, композиторів, музикантів, артистів, театральних і громадських діячів із РФ. Коли був на дипломатичній роботі, а це початок 2000-х, навіть тоді відомі росіяни, представники ЗМІ, зверхньо ставилися до нас            — українців. А здобуття Незалежності  нашої держави сприймали як щось тимчасове. Пригадую, як мене (радника з гуманітарних питань Посольства України в РФ), запросили виступити  на радіо «Эхо Москвы», і з єхидністю журналіст запитує: «Ну как там у вас с вашей Незалежностью?» А я відрубав: «Прекрасно! Шановні, ви живите у великій Російській імперії, де є багато націй і народностей, але ви повинні з великою повагою ставитися до всіх, особливо — представників маленьких націй, до сусідів, і тоді вас поважатимуть. Якщо будете ставитися зверхнього, як до меншовартісних людей, то через деякий час (згадаєте мої слова) у вас від РФ залишиться Москва і Тульська область!» Мої слова тоді цитували майже всі російські ЗМІ і дивувалися, що якійсь українець огризається…

Те, що понад двох років фактично триває війна, розв’язана найближчим сусідом — слов’янською, православною країною — проти слов’янської України, — це ганьба! Росія, яка претендувала на те, щоб бути керманичем у світі, тужиться, але не може стрибнути вище свого носа! Не треба нам «допомагати» й насаджувати чужі ідеали «русского мира». Ви у себе керуйте, не лізьте до нас! Ми самі побудуємо сильну державу з європейськими цінностями. Те, що Росія анексувала Крим, нищить схід України, поливаючи нашу землю кров’ю, — це великий гріх керманичів Кремля і тих, хто підтримує загарбницьку політику. Те, що нині відбувається, — неприпустиме явище!

Україна — велика, європейська держава з 47 млн населенням, де проживає майже 130 націй і народностей, і поки не ліз Путін на нашу землю, всі жили в мирі, дружбі  та злагоді. Хоча у нас є проблеми, але ми у своїй родині-країні самі розберемося, і не треба нас вчити, як жити, так званому старшому братові. Стільки брехні зараз ллється з від російських  ЗМІ, коли на біле говорять чорне, що жах бере… Світ засуджує агресію Росії проти України. Я не розумію позиції поважних людей, які підписують  листи за підтримку загарбницьких дій Кремля.  Впевнений, дуже скоро ці так звані діячі прозріють, і їм буде дуже соромно! Я дивуюся, як українка Валентина Матвієнко, що народилася в Шепетівці, закінчила медучилище в Черкасах, а вже потім — Ленінградський фармацевтичний  інститут, яка нагороджена вищим орденом нашої країни — Княгині Ольги, дає добро як голова Ради федерації РФ на ввід військ в Україну. Це неприпустимо! У мене враження, що агресивна шовіністична російська пропаганда  зомбувала людей. Чому вони так бояться, що Україна вступить в ЄС? Ми були і є великою державою, яка самостійно обирає своє майбутнє! Наша країна самобутня, зі своєю історією, культурою, етносом, інтонаційним строєм, мовою, і ми — не Росія!

«ПРОВОДИТИ МІЖНАРОДНІ ФОРУМИ БЕЗ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ, А ТІЛЬКИ ЗА СПОНСОРСЬКІ КОШТИ НЕРЕАЛЬНО»

— Ви є ініціатором, засновником і організатором двох національних і двох міжнародних конкурсів — ім. Стефана Турчака та ім. Миколи Лисенка.  Політичні та економічні обставини не дали змоги провести ці творчі змагання 2014 року. Зараз ці проекти «законсервовано» чи закрито?

— Два національні конкурси ім.   С. Турчака відбулися дуже успішно (1994 і 1998 рр.), і два — з міжнародним статусом 2006-го і 2010-го рр. Третій мав відбутися 20014 року, але події на Майдані (нагадаю, традиційно це творче змагання відкривалося 20 лютого, в день народження видатного диригента) і те, що будівля нашої Академії була в епіцентрі політичних подій, то про конкурс тоді не йшлося… Нині я  прошу Мінкульт, урядовців Кабміну, керівництво мерії щоб знайшли кошти і 18 жовтня все ж відкрити це престижне міжнародне музичне змагання в Національній опері.

Із Конкурсом ім. М. Лисенка теж є проблеми. Нагадаю, він має міжнародний статус, і свою майстерність демонструють конкурсанти по чотирьох напрямах: фортепіано, скрипка, віолончель і вокал (сьогодні проводити міжнародні форуми без державної підтримки, а тільки за спонсорські кошти нереально !). Форум дав путівку в життя цілій плеяді співаків  і музикантів різних поколінь, це ще обмін досвідом, накреслення перспектив подальшого розвитку виконавської майстерності. Кошти можна і треба знайти, бо Конкурс ім. Миколи Лисенка  є візитною карткою музичної культури України!

«У СКЛАДНИЙ ЧАС ЛЮДЕЙ РІЗНИХ КОНФЕСІЙ, ВІРОСПОВІДАНЬ МИ ОБ’ЄДНАЛИ»

— Хорове мистецтво і театр можна назвати  вашим великим коханням: щорічно відбувається Міжнародна пасхальна асамблея «Духовність єднає Україну», а всі прем’єри Оперної студії НМАУ нині викликають резонанс у критиків і публіки…

— Гасло Пасхальної асамблеї — «Господи, Господи, силою Твоєю…», і 2016 року вона відбулася вже увосьме. У складний час ми людей різних конфесій, віросповідань об’єднали. Фестиваль триває десять днів, і це завжди масштабні та цікаві творчі акції, до яких залучаються  різні держави (цьогоріч виступали митці з шести країн). Звучала духовна, класична, народна та сучасна хорова музика. Програми відбувалися в концертних залах і храмах Києва, своє мистецтво демонстрували кращі колективи (симфонічні та камерні оркестри, ансамблі, хори, капели) і солісти. Молодь має змогу виступити, зокрема наші випускники, студенти, аспіранти… У нас дуже тепла атмосфера на всіх концертах.

Щодо Оперної студії НМАУ: коли я висунув свою кандидатуру на посаду ректора 2004 року, то вистави там не грали, а щоб вижити, дирекція Академії здавала приміщення під різні ярмарки або релігійним групам. Я подивився на те й сказав, що цей «базар» закінчуємо, і Оперна студія працюватиме як сценічний майданчик. Пишаюся, що зараз це — центр музичного життя не лише нашої столиці, а й країни. У нас відбуваються дуже цікаві концерти, присвячені видатним постатям (Г. Верьовці, Б. Лятошинському, Л. Ревуцькому, Й.-С. Баху, Дж. Верді, Р. Штраусу та інш.), проходять резонансні фестивалі, наприклад, «Віват, рояль», а вистави — з аншлагами. Дуже радий, що остання прем’єра — опера «Ріголетто» Дж.Верді — викликала величезний інтерес у публіки і музикознавців. Постановку здійснили: диригент В. Василенко (екс-головний диригент «Донбас Опери», а нині викладач НМАУ, професор), режисер І. Даць. До нас приїжджають провідні музиканти, співаки, педагоги, проводять майстер-класи, і впевнений, що 78-й сезон, який розпочнеться у вересні, подарує меломанам миті зустрічі з високим мистецтвом.

— Готується підписання договору про науково-творчу співпрацю між НМАУ ім. П.І. Чайковського та Національною академією Санта-Чечілія в Римі. Як це відбуватиметься: майстер-класи, обмін педагогами і студентами?

— Ми підтримуємо творчу співпрацю з більше ніж двадцятьма музичними закладами світу, зокрема Франції, Німеччини, Грузії, Вірменії, Китаю, Італії, Польщі, Білорусі, Казахстану  тощо.  На початку липня я як почесний гість був на VII Міжнародному хоровому фестивалі Musica Eterna Roma, який відбувся в Італії. Потрясаючі враження! У фесті взяли участь хорові колективи із 16 країн світу, серед яких представники із США, Німеччини, Польщі, Італії, Швеції, України та ін. У трьох номінаціях конкурсу Україну представляв Дівочий хор середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату ім. Миколи Лисенка під орудою доцента кафедри хорового диригування НМАУ Юлії Пучко.

Під час візиту до Рима я зустрівся з Надзвичайним і Повноважним Послом України у Ватикані — Т. Іжевською та працівниками Посольства України в Італійській Республіці, і тоді ми обговорювали питання, щоб на початку нового навчального року обмінятися делегаціями й підписати договір про науково-творч имі (це один із найвідоміших музичних навчальних закладів Італії). Планується, що ми зможемо обмінюватися й постановками. До речі, вперше в Україні поставимо оперу «Пробний камінь» Россіні (вже зроблено нову редакцію у двох актах). Хочемо, щоб аспіранти Академії (режисери і диригенти) попрацювали, і ця вистава йтиме на сцені нашої Оперної студії.

«ЛЮБЛЮ ГАЗЕТУ «День» ЗА ВІДКРИТУ, ВІДВЕРТУ І ЧЕСНУ ПОЗИЦІЮ»

— Цьогоріч наша газета відзначатиме своє 20-річчя. Ви постійний читач і не пропускаєте жодної фотовиставки «Дня». Що подобається, а що запропонували б нам змінити?

— Я шаную, ціную і люблю газету «День» за відкриту, відверту і чесну позицію. Зараз, у час суспільно-політичного розмаїття думок,  дуже важко йти своїм шляхом. А «День» має свою дорогу. Кожен номер  газети цікавий. Матеріали не просто описують події, а мають внутрішню наповненість і викликають резонанс у читачів. Хочу побажати колективу редакції триматися, не повертатися ні вліво, ні вправо, а йти своїм чітким курсом!