Конкурс завершився. Враження члена журі

Членом журі цьогорічного Четвертого конкурсу піаністів премії фірми «C. Bechstein» був заслужений артист України, в.о. професора, декан фортепіанного факультету Національної музичної академії України імені Петра Чайковського Олександр Лисоконь. Студентка академії Катерина СТЕЦЮК поспілкувалася з музикантом після закінчення змагання

– У яких конкурсах ви брали участь як член журі? Чи були членом журі попередніх конкурсів фірми «Бехштайн»?

– На «Бехштайні» бував і раніше. А ще є такий конкурс «Київський колорит», – от у ньому я член журі.

– У чому особливість конкурсу «Бехштайн»?

– Оскільки я не часто брав участь в інших конкурсах, складно сказати. Можу лише відзначити, що у журі першого конкурсу були молоді педагоги, а нині – професори музичних вишів України.

– Як укладалася програма змагання?

– Конкурс готувався у доволі складних умовах. Не одразу були визначені терміни проведення. Вони змінювалися, це не від нас залежало. Навіть стояло питання про те, щоби відкласти конкурс на наступний рік.
Унаслідок малої кількості відведеного часу, очевидно, не всі могли встигнути підготуватися, бо на це залишалося усього близько трьох місяців. Як відомо, конкурс проводится серед студентів вищих музичних навчальних закладів України, тобто Львівської, Одеської, Харківської і Київської консерваторій. Тому кількість учасників була не дуже великою у порівнянні з попередніми турнірами – 13 осіб.

– Окрім того, конкурс супроводжує студентський симфонічний оркестр під орудою професора Ігоря Палкіна. Ми всі прекрасно розуміємо, що репертуар другого туру, де виконуются концерти, звичайно, обмежений.

– Так. Оркестр не може грати багато концертів, на їхнє вивчення потрібен час, а колектив щороку поповнюєтся новими студентами, із якими слід учити програми. Оркестр також зайнятий іншими заходами, має величезне навантаження із яким із честю справляється. Тому й вийшов саме такий вибір концертів для другого туру: Перший концерт Бетховена, соль-мажорний Равеля, Концерт ре мінор Брамса, Перший концерт Ліста. Ми розуміємо, якщо би список творів розширився, то, очевидно, й перелік учасників був більшим.

– А які тестові завдання було поставлено в першому турі?

– Оскільки конкурс присвячувався 175-річчю від дня народження Миколи Лисенка, то було обов’язковим включення до програми твору композитора в першому турі. За результатами двох учасників нагородили призами за найкраще виконання Лисенкового опусу.
Тестовими, як зазвичай у конкурсах, були також класика – бахівська чи добахівська – і віртуозний етюд.

– Якими є ваші загальні враження від конкурсу?

– У цілому скажу: рівень підготовки учасників був дуже високим. Що це означає? Те, що навіть на першому турі не було жодних, так би мовити, аварійних виступів. Тобто, усі 12 осіб, яких ми прослухали (одна учасниця захворіла), грали вельми достойно. Це, звичайно, радує.

– На другому турі концерт Равеля виконувався тричі. Як ви це прокоментуєте?

– Мушу відзначити, що він у всіх звучав по-різному, хоча, як мені здалося, були якісь спільні тенденції. Чесно кажучи, навіть не знаю із чим це пов’язано. Можливо з тим, що оркестр один і йому важко підлаштуватися під індивідуальність кожного піаніста. Адже у другій частині, а вона починається доволі тривалим соло рояля, уже можна було судити про особистість виконавця. Там, де вступав оркестр, темпи були взагалі-то приблизно одинакові й вони, до слова, були зашвидкі, прискорювалися там, де не слід було цього робити.
Стосовно другої частини праві ті виконавці, котрі врахували ремарку автора, а в нотах написано adagio assai. Дуже багато було недопрацювань. Вірогідна причина – замала кількість репетицій або, скоріше, якесь неправильне прочитання, бо Равель практично ніде не рекомендує прискорення, там має бути єдиний темп.
Можливо, це брак досвіду чи невміння володіти собою на сцені. Трапляється, що виконавець грає швидше, ніж збирався, – його, як кажуть, заносить від хвилювання. У такому разі раджу пограти більше класики.
Чи була присутня у грі конкурсантів техніка заради техніки? Іноді була, а часом техніки комусь трохи не вистачало. Але так буває на кожному конкурсі.

– На конкурсі були представлені різні області України. Чи можна говорити про існування окремих регіональних українських фортепіанних шкіл та їхні особливості?

– Я, чесно кажучи, не можу дати якісь визначення, які б характеризували або вказували на відмінність шкіл. Напевно, це складно зробити через те, що довгий час у нас була одна єдина радянська школа дуже високого – світового рівня. Вона залишила яскравий, глибокий слід у нашій культурі. Багатьма її здобутками ми й зараз користуємося.

– Як ви ставитеся до ситуації, коли члени журі виставляють учнів свого класу в конкурсі? Щодо цього є позитивні й негативні думки.

– Якраз саме це питання ми обговорювали з колегами. Дійшли висновку, що члени журі не повинні виставляти своїх студентів на конкурс. І я вважаю це правильним.

– Як було представлено творчість українських композиторів у репертуарі піаністів?

– Якщо продивимося програму конкурсантів, то побачимо як відомі, так і мало відомі твори Миколи Лисенка. Також зараз досить популярно грати опуси сучасних українських композиторів. Насправді існує доволі багато якісної, яскравої української музики. Є з чого вибирати.

– Ви є відомим джазовим виконавцем. Що думаєте про поєднання джазової і класичної музики?

– Поєднання, це ще до Гершвіна запропонували, а Гершвін яскраво реалізував. Залишив класичну форму, але наповнив її джазовим змістом (ритмом, гармонією, оркестровкою). Тож поєднання не просто можливо, воно постійно відбувається й розвивається. Джаз – це дуже демократична форма музичного мистецтва. Він значно вплинув і продовжує впливати на всю сучасну музику. До речі, можна згадати геніальний блюз Равеля – другу частину із його Сонати для скрипки та фортепіаноно соль-мажор…

– Чи можливо, слухаючи в конкурсі виконавця, передбачити його здібності до імпровізації і в принципі до джазової музики?

– Точно складно визначити, але приблизно спрогнозувати можна. Якщо йдеться про джазову імпровізацію, то вона так просто не дається. У когось більше потенціалу, в когось менше. Утім цьому можна навчитися. Для того існують джазові школи та коледжі.

– Що би ви побажали сучасним виконавцям, студентам?

– Студентам? Насамперед аби платили стипендії. Усім, які на це заслуговують. Молодь потрібно підтримувати! Ну і, звичайно, працьовитості, терпіння, завзятості й любові до того, що робиш.

Джерело: http://mus.art.co.ua/konkurs-zavershyvsya-vrazhennya-chlena-zhuri/