Максим Тимошенко: Революційні зміни у Національній музичній академії

Дати нове життя перлинам вокального мистецтва

Одне із завдань для нашої Академії – це кропітка робота з відновлення, збирання і системної публікації перлин українського вокального мистецтва. Титани І. Козловський, Б. Гмиря та інші дуже багато робили в межах тієї, за словами україніста і перекладача Сергія Саржевського, «дозволеної України» – зовсім невеликого простору, залишеного українській культурі совєцьким режимом. Власне таким виконанням вони і розширювали той обмежений простір. Наше ж завдання сьогодні – системно підійти до цієї фантастичної спадщини, попрацювати у фондах Держкомтелерадіо України і дати нове життя цим свідченням злету українського духу.

https://www.youtube.com/watch?v=LVIrAp_sbZ8

 

 

М.О. Тимошенко про свої зустрічі з колективами кафедр (продовження 2)

Соло для… цінних кадрів

А такими в Академії є всі! Викладачі, педагоги, аспіранти, студенти…

Мої моральні принципи, моє світобачення багато в чому подібні до батькових, і я вже почав відновлювати демократичні принципи керівництва, які були за Тимошенка Олега Семеновича. Так, прагну продовжити його справу, і колегам щиро дякую за те, що відчуваю їхню підтримку. Наприклад, усім небайдужою є тема контрактів, точніше термінів, на які трудові контракти укладаються. Один рік, як це існує нині, – надто неприйнятний, я би сказав, принизливий термін, який тамує в собі недовіру до людини, не дає їй упевненості у завтрашньому дні. Такий підхід треба змінювати, контракт має укладатися на 5 і більше років.  І ми вже почали цю роботу.

Треба ставитися до людей з розумінням! Це один із моїх принципів керівника. Вирішення кадрових питань має відбуватися прозоро, щоб колектив розумів мої дії та рішення, підтримував. Так сталося з ліквідацією посади першого проректора… з юридичних питань. Це нелогічно, такої посади немає в жодному творчому виші. Це все одно, що в закладі економічного чи правового профілю була би посада першого проректора з мистецьких питань. Тож я виніс питання на Вчену раду, пояснив своє бачення, знайшов підтримку, і рішення було прийняте.

Інша кадрова проблема, фактично занедбана в Академії, – присвоєння і почесних відзнак. Це ж неприпустимо, щоб у творчому колективі роками (!) не присвоювали творчі звання, не відзначали працівників нагородами. Переконаний, віншування людей, які десятки років віддають свою працю Академії, її студентам, має відбуватися у колективі гучно, шанобливо, щиро, як годиться…Цінувати людей – ще один із моїх принципів. І ці питання часто поставали на наших зустрічах. Я вдячний за підказки, адже колектив знає своїх героїв краще за мене, нову поки що людину…

Маю на меті відродити в Академії корпоративні відзначення ювілеїв, етапів творчого життя, здобутків тощо. Колись у консерваторії відбувалися неперевершені капусники, які гриміли на всю мистецьку громаду. А тепер тут тиша. І це непорядок як для музичного творчого закладу.

Відкритий я і для спілкування зі студентами. Щоправда, з ними можна зустрічатися цілодобово – стільки в них запитань та ідей, претензій та цікавих пропозицій. Я готовий до діалогу з молодими митцями з питань навчання, оновлення матеріальної бази, творчих заходів, життя в гуртожитку тощо.

На зустрічах з колективами кафедр, структурних відділів, бібліотеки, зі студентами в гуртожитку я пообіцяв, що на 100 днів свого ректорства планую зібрати весь трудовий колектив, представників студентського самоврядування і надати звіт про виконану роботу, і про реальні перспективи розвитку закладу. Адже як ректор – я демократ, відкритий до діалогу, як менеджер – вимогливий і безкомпромісний, як людина творча – і мрію, і вірю в розквіт нашої Академії.