Кафедра історії музики етносів України та музичної критики

Кафедру було створено в 1989 році у процесі реформування кафедри історії музики. Засновник і завідувач – член-кореспондент Національної академії мистецтв України, доктор мистецтвознавства, професор, лауреат премії Міністерства вищої освіти України за найкращу наукову публікацію, лауреат часопису «Сучасність», лауреат Премії імені Миколи Лисенка Олена Зінькевич.

На сьогодні кафедра є провідним науково-педагогічним колективом, де розробляються методологічні й теоретичні основи музичної критики та готуються кваліфіковані спеціалісти. Виховання музичного критика – це процес, який включає цикл дисциплін: «Семінар з сучасної музики», «Теорію і методику критики», «Радіо- і тележурналістику». Семінар з сучасної музики (О. Дьячкова) базується на українському й зарубіжному матеріалі і має на меті з першого курсу ввести студентів у сучасну музичну ситуацію. Теорія і методика музичної критики (О. Зінькевич, Ю. Чекан, О. Дьячкова) включає лекційні та індивідуальні заняття, передбачає обов’язкові студентські публікації у ЗМІ, роботу в прес-групах музичних фестивалів. Уперше в Україні впроваджено курси музичної критики на виконавських факультетах (О. Дьячкова). Курси радіо- і тележурналістiв різні роки вели відомі фахівці у цих галузях Юрій Макаров, Валентина Руденко, Альбіна Бутук Унікальним є й другий напрямок роботи кафедри – дослідження взаємодії культур різноетнічних груп населення України в українському контексті (курс «Традиційні культури етносів України» – Т. Волошина, О. Дьячкова, О. Пономаренко).

Сидять (зліва направо): Л.Івченко, Т.Волошина, О.Малозьомова, О.Зінькевич (завідувач кафедри), А.Бутук.
Стоять (зліва направо): В.Редя, Ю.Чекан, І.Шнур, О.Соломонова, А.Проскурня, О.Пономаренко, І.Таміліна, К.Войціцька.

Одне з важливих завдань курсу історії російської музики (О. Зінькевич, Ю. Чекан, О. Соломонова, В. Редя) – розкрити взаємозв’язки української та російської культур, акцентувати значення українських впливів на формування багатьох явищ російської музики.

Для більш плідного зв’язку навчального процесу із сучасною наукою та музичною практикою кафедра розробила і впровадила нові спецкурси: «Методологія історичного музикознавства» (О. Зінькевич, Ю. Чекан), «Український музичний постмодерн у контексті сучасного мистецтва» (О. Зінькевич, Ю. Чекан), «Теорія та історія джазу» (О. Саратський). Реформовано та поглиблено курс «Теорія і практика бібліографічної роботи» (Т. Ковальова, Л. Івченко, О. Пономаренко).

Методологічне й методичне удосконалення навчальних дисциплін обумовило створення перших в Україні навчальних посібників: «Музична критика. Теорія та методика» (О. Зінькевич і Ю. Чекан, Чернівці, 2007), «Нариси з історії російської музики» (О. Соломонова, К., 2011), «Нариси з музикознавчої компаративістики» (Ю. Чекан, К., 2013).

За роки існування кафедри було захищено 4 докторські та 20 кандидатських дисертацій. Підготовлено 39 дипломників, із них 22 рекомендовано в аспірантуру. Понад 60 випускників ІТФ отримали кваліфікацію критика.

У науковому доробку кафедри 13 монографій, три навчальних посібники, 17 наукових збірників (із них 4 спільно з кафедрою зарубіжної музики), кілька сотень статей у наукових виданнях України, близького та далекого зарубіжжя; статті в українських і зарубіжних енциклопедіях, програми з усіх курсів, які читаються на кафедрі.

Публікації кафедри

За ініціативою кафедри було проведено ряд міжнародних конференцій. Особливого значення набув симпозіум 2009 року «Наука про музику сьогодні: проблеми та перспективи» за участю науковців 15 країн та Директорії ІМS.

Кафедра сприяє науковій діяльності студентів. Це щорічні студентські кафедральні конференції, публікації у молодіжних збірниках «Київське музикознавство». В українських ЗМІ щороку друкується від 40 до 70 студентських критичних статей. Що два роки за дорученням Ученої ради проводиться конкурс «Exordium» на найкращу студентську публікацію у ЗМІ.

Кафедра має свій інтернет-сайт «Music Information Review» (http://mi-re.do.am).

У своїй роботі кафедра зберігає органічну спадкоємність із досвідом тих, хто закладав основи наукових напрямків і навчальних дисциплін. Це, зокрема, вихованці Київської консерваторії – відомі науковці: учень Григорія Беклемішева та Болеслава Яворського професор Михайло Пекеліс (1899-1979), який у 1944-1948 роках викладав у Київській консерваторії; Григорій Кисельов (1901-1952), котрий з 1945 року обіймав посаду доцента у рідному виші. Значну роль у формуванні традицій відіграли кандидати мистецтвознавства, доценти Лія Хінчин, Марфа Крохмаль, Катерина Майбурова, Олександра Малозьомова.

Лія ХІНЧИН (1914-1988) була першою завідувачкою кафедри історії російської музики Київської консерваторії (1944-1949 рр.), вела курси історії російської і радянської музики, оперної драматургії. Випускниця цього закладу, вона навчалася у таких видатних музикантів, як Микола Грінченко, Віктор Косенко, Віктор Івановський, Андрій Ольховський. Учнями Лії Хінчин у Київській консерваторії були Надія Горюхіна, Леніна Єфремова, Інна Комарова, Номі Дайч та інші.

У 1951-1953 роках на посаді завідувачки кафедри історії російської музики працювала Марфа КРОХМАЛЬ (1905-1953). Випускниця Ленінградської консерваторії (клас Р. Грубера, консультувалася у Б. Асаф’єва), вона з 1951 року викладала у Київській консерваторії. Учнями Марфи Крохмаль були Леніна Єфремова (аспірантура), Юлій Малишев, Олександра Малозьомова та інші.

Катерина МАЙБУРОВА (1913-2002) працювала у Київській консерваторії в 1953-1977 роках. Закінчивши Уральську консерваторію як історик і теоретик (1942 р., класи М. Пекеліса та В. Цуккермана), вона однією з перших у колишньому СРСР звернулася до проблем музичного краєзнавства (дисертація «Музична культура дореволюційного середнього Уралу», науковий керівник – М. Друскін). У Київській консерваторії обіймала посаду професора: очолювала кафедру історії російської музики (1953-1958 рр.), була деканом історико-теоретичного, композиторського та фортепіанного факультетів (1961 – 1966 рр.), керівником наукового студентського товариства (1966 – 1972 рр.). Першою у Київській консерваторії вона почала викладати історію музики народів СРСР, вести факультатив музичного краєзнавства; читала спецкурси історії російської музики, музичної критики, методику викладання музичної літератури, керувала дипломними й дисертаційними роботами. Серед її учнів – кандидати мистецтвознавства Оксана Коренюк, Галина Фількевич, Ніна Шурова.

Наукові публікації Катерини Майбурової стосуються історії музичного життя Києва, історії Київської консерваторії, реконструкції українських сторінок біографій Петра Чайковського та Михайла Глинки. Їй належать розвідки про Глухівську школу півчих, родовід Миколи Маркевича, творчість українських митців, перший україномовний підручник «Російська музична література. Посібник для музичних училищ» (К., 1971) тощо.

Після створення в СРСР Асоціації радянських есперантистів Катерина Вікторівна відіграла головну роль в організації Українського республіканського відділення, стала його першим президентом і впровадила курси есперанто в консерваторії для студентів. Олександра Малозьомова – вихованка Київської консерваторії (1953 р., клас М. Крохмаль і П. Козицького), працювала у ній впродовж 1953-2005 років, понад 20 років – на посаді професора: завідувала кафедрою історії української та російської музики (1970-1976 рр.), була деканом історико-теоретичного та композиторського факультетів і відділу роботи з іноземними студентами (1988-1996 рр.), викладала курс історії російської музики на історико-теоретичному й виконавських факультетах. Її широка обізнаність у культурі періоду «срібної доби» позначилася на науково-методичній, викладацькій діяльності, дипломних і магістерських роботах. Керівник кандидатських дисертацій. Серед її учнів – Олена Зінькевич, Сергій Тишко, Галина Кириліна, Наталія Гозулова, Світлана Коробецька, Юлія Гуренко та інші.

Олександра МАЛОЗЬОМОВА вела плідну просвітницько-лекторську роботу. Однією з перших почала досліджувати українську оперу 1920-1930-х років та оперну творчість Бориса Лятошинського (кандидатська дисертація, 1970 р., численні статті). У складі колективу авторів брала участь у створенні підручників з історії української музики. Зробила вагомий внесок у дослідження історії Київської консерваторії, розпочате Онисією Шреєр-Ткаченко і Катериною Майбуровою. У її працях, базованих на найширшому архівно-джерельному фундаменті, по-новому осмислено й концепційно представлено історію закладу від перших етапів його зародження до сьогодення.

Певний час членом кафедри був доктор мистецтвознавства, професор Сергій Тишко. Саме тоді він захистив докторську дисертацію «Національний стиль російської опери» (1994 р.). У різні роки на кафедрі також працювали кандидати мистецтвознавства Наталя Степаненко (зараз мешкає у США), Леся Ланцута (зараз – у Швеції), Інесса Ракунова (зараз – у Росії, Москва), Катерина Берденникова.

Катерина БЕРДЕННИКОВА (1970-2006), вихованка Київської консерваторії (1994 р., клас Н. Герасимової-Персидської). Блискучий знавець творчості Йоганна Себастьяна Баха та його епохи, вона так само глибоко була обізнана в галузі російської музичної культури, яку викладала на всіх факультетах, вела індивідуальні заняття з музичної критики. Десять років наукової діяльності Катерини Берденникової – це понад 20 виступів на міжнародних конференціях, більше 30-ти публікацій.

На сьогодні кафедра в цілому представляє створену Оленою Зінькевич музикознавчу школу, коріння якої поєднує традиції українського (О. Шреєр-Ткаченко, К. Майбурова, О. Малозьомова) та російського (М. Друскін, а через нього – Б. Асафьєв) музикознавства.

Олена ЗІНЬКЕВИЧ – випускниця Київської консерваторії (1966 р., клас О. Малозьомової та факультативно клас органа О. Петросянц) після закінчення аспірантури (1970 р.) працює у НМАУ, доктор мистецтвознавства (1986 р.). Розроблена нею методологія генетико-типологічних досліджень, теорія спадкоємності з визначенням її механізму в музиці уперше обумовила типологічні й драматургічні особливості українського симфонізму 1970-1980-х років і розпочала наукове осмислення теорії музично-історичного процесу. Автор семи монографій, понад 200 наукових статей, упорядник і редактор наукових збірників, співавтор підручників, навчальних посібників, публікацій у вітчизняних і зарубіжних енциклопедіях, нарисів у загальній періодиці.

Олена Зінькевич однією з перших стала писати про український музичний авангард як цілісне історичне явище. Вона автор перших ґрунтовних праць із проблем музичного постмодерну. Глобалізаційним процесам присвячено її статті й виступи у Ліхачовських читаннях у Санкт-Петербурзі, на конгресі в Берліні та інші.

Дослідниця є знаним авторитетом в галузі російської музичної культури. Її розвідки про творчість Петра Чайковського, Антона Рубінштейна, композиторів «другого ряду» порушують проблеми, що не висвітлювалися російським музикознавством. Серед постійних наукових інтересів Олени Зінькевич – музичне краєзнавство, взаємозв’язки різних видів мистецтва.

Професор Зінькевич – автор проектів та організатор міжнародних конференцій, учасник симпозіумів в Україні, Росії, Білорусі, Молдові, Німеччині, Шотландії, Англії, Бельгії, Нідерландах, Швейцарії, Італії. Вона реформувала курс музичної критики та впровадила у навчальний процес НМАУ спецкурси «Український музичний постмодерн у контексті сучасного мистецтва» та «Методологія історичного музикознавства».

Тематика наукових розробок її учнів (33 дипломники, понад 20 дисертацій) пов’язана з недослідженими проблемними зонами музичної культури. У класі професора Зінькевич із музичної критики навчалися Олена Дьячкова та Катерина Берденникова. Учні Олени Зінькевич працюють в Україні та за кордоном (Росія, США, Польща, Німеччина, Мексика, Сирія, Канада, Швеція).

Музикознавець є членом ІМS (Міжнародного музикознавчого товариства), входить до IMS Study Group «Shostakovich and his epoch». Олена Сергіївна була членом колегій і наглядових рад Міністерства культури України, експертної комісії ВАКУ, не раз обиралася до керівних органів Національної спілки композиторів України.

Ольга СОЛОМОНОВА по закінченні Київської консерваторії (1978 р., клас О. Зінькевич) працювала у Ростовському-на-Дону музично-педагогічному і Таганрозькому педагогічному інститутах, Херсонському музичному училищі. Доктор мистецтвознавства (2008 р.), професор, член ІМS. Веде активну наукову роботу. Серед її пріоритетних тем – радянське мистецтво епохи тоталітаризму, історія і теорія жанрів, Модест Мусоргський, Сергій Прокоф’єв, Дмитро Шостакович. Вона є автором теорії музичної пародії і сміхового музичного тексту. Результати її досліджень викладено в монографії «И когда смеется лицо – вместе с ним не веселится ум: смеховое зазеркалье русской музыкальной классики» (К., 2006), виступах на конференціях (понад 80) і численних статтях (біля 90), виданих в Україні, Росії, Бельгії, Швейцарії, Італії.

Юрій ЧЕКАН закінчив Київську консерваторію (1984 р., клас О. Зінькевич) та Інститут міжнародних відносин Національного університету імені Тараса Шевченка (2001 р., магістр міжнародного права). Доктор мистецтвознавства (2010 р.), член НСКУ, відмінник освіти України, лауреат Премії імені Миколи Лисенка.

У центрі інтересів Юрія Чекана сучасна українська музика, питання теорії музичної критики, методологічні проблеми історичного музикознавства. У докторській дисертації обґрунтовано теорію інтонаційного образу світу як категорії історичного мистецтвознавства.

Серед основних публікацій науковця – монографія «Інтонаційний образ світу» (К., 2009), дослідження культури ромів України «Romano drom. Подорож країною ромів» (К., 2003, у співавторстві); близько 80-ти наукових статей у виданнях України, Росії, Азербайджану, Німеччини, Канади, Італії. Юрій Чекан є автором підручника з музичної критики (у співавторстві з О. Зінькевич), понад 500 критичних статей у періодиці, буклетів до СБ. Він був керівником прес-центрів фестивалів, очолював інформаційно-аналітичний відділ Фонду сприяння розвитку мистецтв, працював головним редактором культурно-аналітичного журналу «Art Line», тижневика «Час».

У класі Юрія Чекана захищено близько 15-ти дипломних і магістерських робіт, три кандидатські дисертації. Серед його учнів із музичної критики – Юлія Бентя, Любов Морозова, Роман Юсипей.

Валентина РЕДЯ закінчила Київську консерваторію (1976 р., клас О. Зінькевич), аспірантуру (1980 р.) та докторантуру НМАУ (2003 р.). Доктор мистецтвознавства (2010 р.), професор, член НСКУ, лауреат Премії імені Івана Паторжинського Українського фонду культури.

З 2002 року працює на кафедрі. До того – викладач музично-теоретичних дисциплін Чернігівського музичного училища; старший викладач кафедри історії музики Донецького музично-педагогічного інституту, художній керівник і лектор Запорізької обласної філармонії, викладач Запорізького музичного училища, Запорізької державної інженерної академії.

Сфера професійних інтересів Валентини Реді – історія музики, музичні джерелознавство, критика, методика мистецької освіти. Серед основних публікацій: монографії «Музыка в культурной композиции Серебряного века» (К., 2006); «Есть тонкие властительные связи…» (К., 2010), статті у наукових збірках (усього понад 50).

Олена ДЬЯЧКОВА – випускниця Київської консерваторії (1993 р., клас О. Зінькевич). Кандидат мистецтвознавства (1999 р.), доцент, член НСКУ. З 2000 року працює на кафедрі.

Дослідницький доробок науковця містить близько 50-ти наукових розвідок у збірниках України, Росії, Бельгії, Німеччини; статті в МОО; понад 20 виступів на конференціях в Україні, Росії, Словаччині, Бельгії, Німеччині, Греції, Італії. Талановитий критик і журналіст (понад 300 публікацій у періодиці), Олена Дьячкова співпрацює з УНІАН, «Музыкальным обозрением» (Москва), «Русской мыслью» (Париж), журналами «Музика» (Київ), «Музикальная академия» (Москва), інтернет-виданням «Телекритика», російськими та українськими газетами. Вона постійний учасник прес-груп фестивалів, експерт на конкурсах (у тому числі – «Київська пектораль»). Чимало випускників Олени Дьячкової по класу критики реалізували себе на цій ниві (О. Найдюк, А. Дегтярьов, О. Жукова, А. Луніна, А. Філіпова та ін.).

Тетяна ВОЛОШИНА – кандидат мистецтвознавства, доцент, член Реріховського товариства. Освіту здобула на історико-теоретичному факультеті (1971-1976 рр.) та в аспірантурі (1976-1979 рр.) Київської консерваторії, де працює з 1980 року. Наукові дослідження Тетяни Волошиної пов’язані з проблемами міжетнічних взаємодій в українській музичній культурі. Це її кандидатська дисертація «Музичний простір єврейських містечок східноєвропейського регіону» (2010 р.), статті у виданнях України, Росії, Литви, виступи на музикознавчих форумах.

Олена ПОНОМАРЕНКО закінчила Донецьку державну консерваторію (1994 р.). З 1998 року була пошукачем кафедри історії музики етносів України та музичної критики НМАУ, захистила кандидатську дисертацію (2003 р.). На кафедрі працює з 2009 року. Доцент, член НСКУ.

Катерина ВОЙЦІЦЬКА – магістр музикознавства, лаборант кафедри. Закінчила історико-теоретичний факультет НМАУ (2007 р., клас К. Берденникової та О. Соломонової), у 2010 році – аспірантуру.

Олена Зінькевич