Кафедра теорії музики

Кафедра теорії музики Київської консерваторії структурно й організаційно сформувалася у 1934 році. Проте її історія розпочалася значно раніше. Фактично з моменту створення консерваторії 1913-го тут працювали видатні викладачі – композитори, музикознавці, котрі заклали фундамент музично-теоретичної освіти і визначили подальший напрямок її розвитку. Біля витоків новоствореної кафедри стояли такі стовпи вітчизняної музичної науки, як Болеслав Яворський (1877-1942), Сергій Протопопов (1893-1954), Григорій Любомирський (1865-1937), Анатолій Буцькой (1892-1965), Арнольд Апьшванг (1898-1960), Віктор Цуккерман (1903-1988), Василь Золотарьов (1872-1964).

Коли у 1934 році провадилася реорганізація вищих навчальних закладів, був утворений історико-теоретичний факультет, основу якого склали кафедри композиції, а також теорії, історії музики. Сфери їхньої педагогічної і науково-дослідної діяльності були міцно взаємопов’язані (навіть через структурне об’єднання кафедр теорії і композиції). Так, музично-теоретичні курси аналізу творів, поліфонії і гармонії, найближчі до спецільності композиції, часто викладали композитори – Борис Лятошинський (1894/95-1968), Михайло Скорульський (1887-1950), Лев Спасокукоцький (1912-1960), завідувачка кафедри всезагальної історії музики Маріанна Гейліг (1909-1984), котра, крім музично-історичних дисциплін, вела курс аналізу музичних творів.

Протягом усієї історії існування кафедри її практична діяльність забезпечувалася міцним науково-методичним професіоналізмом педагогів – музично обдарованих, яскравих фахівців.

Серед тих, хто прийшов на кафедру ще в довоєнний час, слід назвати Всеволода Павковича (1903-1982), Зінаїду Кулевську (1910-1985) і Євгенію Столову (1914-1977) – чудових знавців музично-теоретичного циклу дисциплін. Видані ними праці (зокрема, збірник двоголосних диктантів В. Павковича, «Хрестоматія з гармонічного аналізу (за творами української класичної музики)» 3. Кулевської, «Музичний диктант» і «Мелодична модуляція» Є. Столової) і сьогодні є актуальними у практичній роботі педагогів-теоретиків.

Засновником прогресивної школи викладання сольфеджіо і гармонії, науковим підґрунтям якої є теорія ладу, стала Фріда Аерова (1916-1990). Творчо засвоївши традиції видатних учителів – Левка Ревуцького, Бориса Лятошинського, Віктора Косенка, Григорія Верьовки, Елеонори Скрипчинської, вона створила власну педагогічну методику, яка через її численних учнів (серед яких Н. Герасимова-Персидська, Т. Бондаренко, Л. Хіврич, О. Мурзина, В. Самохвалов, І. Пясковський та ін.) поширилася Україною.

Важлива сторінка історії кафедри теорії музики пов’язана з діяльністю професора, її завідувача (у 1953-1959 і 1963-1969 рр.) Сергія Павлюченка (1902-1998). Учень Бориса Асаф’єва, Юрія Тюліна, Христофора Кушнарьова, він був прекрасним знавцем поліфонії, автором багатьох підручників із поліфонії, теорії музики та сольфеджіо, які й сьогодні мають великий попит серед студентів і викладачів.

Дуже рано пішла з життя обдарована представниця школи Фріди Аерової Валентина Радзивон (1929-1971), котра все ж встигла проявити себе як один із провідних діячів кафедри в курсах спеціальної гармонії і сольфеджіо

У традиціях високої культури вела курс оперної драматургії Олександра Шольп (1905-1989). Вихованка Анатолія Дмитрієва та Бориса Асаф’єва, вона залишила ряд досліджень, що за змістом і жанром охоплюють різні галузі музикознавчої думки.

Новітня історія підрозділу визначається діяльністю видатних науковців і викладачів. Фундаментом кафедри стали представники її старшої генерації – Надія Горюхіна, Ніна Герасимова-Персидська, Гліб Виноградов, Віктор Самохвалов, Валентин Кучеров, Людмила Грисенко. Наступне покоління, яке влилося в роботу у 1960-ті роки, представлено іменами Івана Котляревського, Тетяни Бондаренко, Людмили Хіврич, Олени Мурзиної, Володимира Матвієнка. З 1970-х на кафедрі почали працювати Віктор Москаленко, Ігор Пясковський, Дмитро Терентьєв, Леонід Бочкарьов, із 1980-х – Наталія Орлова, Ірина Чижик, Віра Сумарокова, Леонід Дис, з 1990-х – Олександр Жарков, Микола Ковалінас, Ірина Коханик, Надія Щербакова.

На зламі тисячоліть і на початку нового століття до складу колективу увійшли Володимир Романко, Ірина Тукова, Євгенія Ігнатенко, Світлана Гоменюк, Анна Івко, Наталія Семенова, Богдан Сюта, Дмитро Коновалов, Олексій Войтенко. Важливу роль у розвитку кафедри відіграла й діяльність ряду відомих музикознавців, котрі зараз працюють у музичних закладах інших країн – це Всеволод Задерацький, Галина Єрмакова, Тетяна Золозова, Яків Губанов.

Визначним досягненням підрозділу є перебудова традиційних курсів, що дозволила створити нову концепцію фундаментальної музично-теоретичної освіти. Вона характеризується кількома принципами: історизм викладання музично-теоретичних дисциплін, пошуки неординарних аспектів вивчення обов’язкових курсів і комплексне охоплення всього теоретичного циклу з урахуванням специфіки окремих виконавських кафедр (авторські курси).

Поліфонія, гармонія, сольфеджіо, аналіз музичних творів осягаються у широкому історичному, культурологічному, естетичному контекстах, виходячи з цілісних уявлень про музичне мистецтво та його прояви у різних стилях і жанрах. Така концепція виникла завдяки зусиллям кількох поколінь педагогів – особистостей із масштабним мисленням, яскраво обдарованих учених, викладачів, музикантів, кожен із яких заклав власну цеглинку в розбудову спільної справи.

Так, високий рівень музично-теоретичної підготовки фахівців активною навчально-методичною та організаційною діяльністю забезпечував талановитий теоретик і композитор, автор широковідомого навчального посібника «Музичний диктант підвищеної складності» Валентин Кучеров (1925-2001). Міцне поєднання курсів теорії музики, гармонії і поліфонії з сольфеджіо було провідною методичною ідеєю Гліба Виноградова (1928-2006). Вона втілилась у його оригінальних посібниках «Елементарна теорія музики і сольфеджіо», «Інтонаційні труднощі», «Гармонія і сольфеджіо» (він також є автором монографії про А. Штогаренка, багатьох статей).

Людмила Грисенко (1921-2006), викладаючи сольфеджіо, теорію музики, гармонію, аналіз творів на вокальному факультеті, спиралася на глибоке знання специфіки роботи співака, адже багато років працювала концертмейстером Львівської опери. Курси сольфеджіо, гармонії, поліфонії на історико-теоретичному, диригентсько-хоровому та оркестровому факультетах, які читала талановитий педагог і тонкий музикант Людмила Хіврич (1938-2013), також були зорієнтовані на поглиблене опанування особливостей кожної музикантської спеціальності.

Період інтенсивного розвитку технічних засобів навчання на кафедрі пов’язаний з іменем Миколи Дьяченка (1928-1993). Разом з іншими викладачами консерваторії (І. Котляревський, Ю. Полянський, О. Мурзина, І. Рябов, С. Тишко, Д. Терентьєв, Л. Шевченко) він брав участь в експериментах із впровадження у навчальний процес міжпредметних зв’язків.

Історизм музично-теоретичного циклу втілився шляхом розташування дисциплін у послідовності, яка відповідає реальній еволюції мистецтва (поліфонія – гармонія – вчення про музичну форму). Цей принцип розвинувся в авторських курсах доктора мистецтвознавства, професора, академіка Ніни Герасимової-Персидської, доктора мистецтвознавства, професора Ігоря Пясковського, професорів Тетяни Бондаренко, Віктора Самохвалова, Ірини Чижик та інших членів кафедри.

Основна проблематика багаторічної наукової діяльності Ніни Герасимової-Персидської пов’язана з історією й теорією європейського багатоголосся, зокрема партесного співу в Україні та Росії. Інша сфера її наукових інтересів – найновіша музика, що розглядається як частина загальноісторичного процесу. Саме тому курси історії поліфонії (він упродовж багатьох років читається на історико-теоретичному факультеті) й історії музичних стилів (для магістрів та асистентів-стажистів) акумулюють наукові ідеї видатного вченого світового рівня.

Професор Тетяна БОНДАРЕНКО, яка веде спеціальні курси гармонії, сольфеджіо, методики викладання музично-теоретичних дисциплін, у педагогічній діяльності широко впроваджує творчий підхід до формування музикантів-фахівців. Важливим напрямком її пошуків є розробка методів виховання активного, інтонаційно-гнучкого музичного слуху на широкому історико-стильовому підґрунті. Результати цієї праці викладено у численних публікаціях.

Доктор мистецтвознавства, професор Віктор МОСКАЛЕНКО ввів до навчального процесу курс аналізу музичних творів, що трактується як різновид наукової інтерпретації.

Принциповим напрямком у роботі кафедри стало послідовне проходження на виконавських факультетах предметів музично-теоретичного циклу під керівництвом одного викладача. Кандидат мистецтвознавства, професор Віктор Самохвалов (він є першим в Україні автором трьох монографій, присвячених творчості Б. Лятошинського, останнім часом приділяє посилену увагу проблематиці фонізму гармонії та колориту в музиці) читає спеціальний курс гармонії на історико-теоретичному факультеті, а також спеціалізовані курси сольфеджіо, гармонії, аналізу творів, поліфонії, теоретичних проблем музики XX століття на диригентсько-симфонічному відділенні. Такі синтезовані цикли проводять: кандидат мистецтвознавства, доцент Віра Сумарокова (кафедра струнно-смичкових інструментів); кандидат мистецтвознавства, доцент Ірина Чижик (кафедра хорового диригування); кандидати мистецтвознавства, доценти Наталія Семенова та Володимир Романко (кафедра сольного співу); кандидати мистецтвознавства, доценти Ірина Тукова та Надія Щербакова (кафедри мідних і дерев’яних духових інструментів). Практичність такого підходу підсилюється паралельним веденням тими самими викладачами інших фахових дисциплін: основи науково-дослідної роботи (доктор мистецтвознавства, професор Б. Сюта, кандидати мистецтвознавства, доценти О. Жарков, В. Романко, В. Сумарокова, С. Гоменюк), теоретичні проблеми музики XX століття (вже згадуваний В. Самохвалов).

Починаючи з 1980-х років значно активізувалася науково-дослідна діяльність членів кафедри, яка дедалі частіше стає організаційним центром проведення міжнародних науково-теоретичних конференцій. Міжвузівську конференцію 1984 року (за участю музикознавців Москви, Ленінграда, Києва, Ташкента, Петрозаводська) було присвячено комплексному розгляду феномена музичного твору.

У 1999 році ініціативна група кафедри під керівництвом професора Віктора Москаленка створила Українське товариство аналізу музики, що того ж року ввійшло до складу Європейського товариства аналізу музики. В організації та втіленні наукових проектів товариства активну участь беруть викладачі кафедри, які читають курси аналізу музичних творів для студентів різних факультетів – кандидати мистецтвознавства, доценти Ірина Коханик, Ірина Тукова, Олександр Жарков, Надія Щербакова. На щорічних науково-практичних конференціях обговорюються актуальні проблеми музичної творчості та музичної інтерпретації у різних її проявах. Щороку також видаються збірки наукових статей, тематично пов’язані з проблематикою конференцій. За роки існування товариства було видано близько 20 збірок, постійними авторами яких є члени кафедри теорії музики.

Серед інших конференцій, організованих кафедрою теорії музики, можна назвати: всеукраїнську наукову конференцію «Іван Арсенійович Котляревський та його наукова школа» (2001 р.); міжнародну наукову конференцію «Історія музикознавства та сучасна наука» (2004 р.); науково-практичну конференцію «Особистість Юрія Іщенка у контексті сучасної музичної культури України» (2008 р.); всеукраїнську конференцію «Наукова спадщина Надії Олександрівни Горюхіної» (2008 р.). Починаючи з 2009 року на щорічній конференції «Актуальні проблеми теоретичного музикознавства» розглядаються різні аспекти цієї загальної теми: взаємодія музичної теорії та композиторської практики (2009 р.); історія кафедри теорії музики НМАУ імені П.І. Чайковського (2010 р.); наукові пріоритети Івана Котляревського у дослідженнях кафедри теорії музики (до 70-річчя від дня народження, 2011 р.); музичне виконавство як об’єкт музикознавчого осмислення (2012 р.).

Наукові зацікавлення членів кафедри сьогодні репрезентують великий спектр актуальних проблем, пов’язаних як із вивченням музичної спадщини минулого, так і з осмисленням явищ сучасної культури. Основним об’єктом досліджень Ірини Чижик є звуковисотна організація в музиці різних епох і стилів, переважно у царинах докласичної гармонії і знаменної та григоріанської монодії. Євгенія Ігнатенко досліджує ґенезу україно-білоруського і української музичної культури» (у співавторстві з Л. Корній), а також ряду музичних творів – вивчає проблеми організації художньої цілісності в музиці другої половини XX століття. Взаємозв’язок музичного тексту та поняттєвої системи музикознавства є предметом наукових розробок Дмитра Терентьєва. Віра Сумарокова стежить за культуротворчими процесами, зумовленими становленням і розвитком національних виконавських шкіл в Україні. Наталія Семенова займається психолого-педагогічними аспектами виховання музиканта-професіонала. Сфера наукових інтересів Володимира Романка – джаз і творчість сучасних українських композиторів.

Сидять зліва направо: Н.Орлова, І.Пясковський, Н.Герасимова-Персидська, Т.Бондаренко, І.Чижик, С.Гоменюк
Стоять зліва направо: Б.Сюта, О.Жарков, Н.Щербакова, І.Тукова, В.Москаленко, І.Коханик (зав. кафедри), В.Романко, В.Сумарокова, В.Самохвалов, А.Івко, Є.Ігнатенко

Сучасна музика – в центрі уваги й інших членів кафедри. Ірина Тукова вивчає нову і новітню музику в їхніх взаємозв’язках із загальнонауковою картиною світу. Надія Щербакова – композиційні та драматургічні принципи сучасної вокальної музики. Світлана Гоменюк досліджує особливості часопросторової організації авангардної музики. Анна Івко – подієві аспекти музичної форми XX століття. Семіотика музичного багатоголосся – царина наукових пошуків Дмитра Коновалова. Головні сфери музикознавчої діяльності Олексія Войтенка – теорія оркестрування, сучасні композиторські технології, творчість Миколи Мясковського.

У діяльності кафедри від заснування консерваторії керівні позиції часто займали відомі композитори – Борис Лятошинський (був першим завідувачем новоствореної у 1934 р. кафедри теорії музики Київської консерваторії), Лев Ревуцький (завідував кафедрою теорії музики і композиції з 1948 р.), Микола Вілінський (завідував кафедрою теорії музики з 1949 р.). Доктор мистецтвознавства, композитор Гліб Таранов тривалий час читав унікальний курс оркестрування, а також курси практичного оркестрування та інструментознавства. Великий творчий внесок свого часу зробила учениця Бориса Лятошинського композитор і музикознавець Ніна Матусевич (1931-1988), яка у 1972 – 1988 роках була деканом історико-теоретичного факультету.

З 1959 до 1963-го та з 1969 до 1992 року кафедру теорії музики очолювала видатний музикант і науковець Надія ГОРЮХІНА (1918-1998). Основні напрямки її наукової роботи визначилися через дослідження принципів сонатно-симфонічного мислення – спочатку на матеріалі української музики («Симфонізм Л.М.Ревуцького»), а згодом – у широкому колі історичних процесів від XVII до XX століття («Еволюція сонатної форми», «Еволюція періоду»). Паралельно формувалися інтереси щодо питань музичного стилю і формотворення. Обидва аспекти були об’єднані у фундаментальній праці «Музична форма і стиль» і конкретизовані у різних публікаціях. Проблематика музичного формотворення поступово набула певної пріоритетності, що відбилося в останній роботі – «Вчення про музичну форму» (рукопис).

Глибокі теоретичні розробки Надії Горюхіної втілилися у лекційному курсі аналізу музичних творів, який з академічної дисципліни перетворився на акт авторської музикознавчої Творчості, що дозволило виховати кілька поколінь самостійно мислячих музикантів-музикознавців і композиторів та створити власну аналітичну наукову школу. До неї належать: Іван Котляревський, Наталія Орлова (читає авторські курси аналізу музичних творів, удосконалює і розвиває методику аналізу музики на сучасному музичному матеріалі, зокрема, композиторів нововіденської школи), Олена Мурзина (науковий інтерес до проблем мовної інтонації у мелодиці спрямував її дослідницькі пошуки як у музичцо-професіональній, так і народнопісенній культурі), Яків Губанов, Тетяна Золозова, Юрій Іщенко (сьогодні – один із корифеїв кафедри композиції), Олександр Жарков (розробляє власні курси аналізу музичних творів і поліфонії, працює над сучасною теорією музичного тембру) та інші.

З 1992 року кафедру очолював член-кореспондент Національної академії мистецтв України, заслужений діяч науки і техніки України, доктор мистецтвознавства, професор Іван КОТЛЯРЕВСЬКИЙ (1941-2007). Багатоаспектність його діяльності обумовлювалася тяжінням до метанаукової сфери. Структура цієї галузі у музикознавстві має два рівні: тематика, що виходить за межі стандартного циклу музично-теоретичних дисциплін, і розгляд самого теоретичного музикознавства як об’єкта наукового дослідження. Довгий час для кафедри пріоритетною була проблема музичного мислення. У науково-методичній тематиці превалювала тенденція введення метанаукових елементів у традиційні навчальні дисципліни. Іван Котляревський розробив спеціальні курси основ науково-дослідної роботи та історії музично-теоретичних систем, які читав на історико-теоретичному факультеті.

Наступником професора Котляревського 2007 року став Ігор ПЯСКОВСЬКИЙ (1946-2012). Його наукова та науково-методична праця розгорталася за трьома напрямками: українська музична культурологія, музичне мислення (особливо в галузі теорії та історії поліфонії), новітні методи дослідження музичних явищ у зв’язку із комп’ютерними технологіями. Кожний із напрямків представлений значними публікаціями з проблем музичної фольклористики, історії української музики, логіки музичного мислення, комп’ютерних методик.

Спрямованість науково-дослідної роботи Ігоря Пясковського вплинула на орієнтацію навчальних дисциплін, які він читав. Курс поліфонії значно розширений за рахунок розділів, тісно пов’язаних зі специфікою української музичної культури, зокрема, доби бароко, класицизму, а також сучасного періоду. До навчального плану введено окремий курс «Поліфонія XX століття», що охоплює проблематику поліфонічної техніки в умовах якісного оновлення музично-мовних засобів у музиці XX століття. Розвиток комп’ютерних технологій дозволив запровадити курс «Комп’ютерні методи аналізу музичного тексту».

З 2012 року кафедру очолила кандидат мистецтвознавства, доцент Ірина КОХАНИК (з 2011 р. – на посаді професора), чиї наукові інтереси пов’язані із вивченням процесів стилеутворення в музичній культурі XX –початку XXI століть, розробкою сучасної теорії музичного стилю. Паралельно із педагогічною роботою, вона у 1991-1996 роках була вченим секретарем Ученої ради консерваторії, з 1996 до 2012 року – вченим секретарем Спеціалізованої Вченої ради із захисту дисертацій.

Пошуки нових підходів в організації навчального процесу спираються на великий науковий потенціал кафедри, де нині працюють три доктори наук, п’ять професорів, п’ятнадцять кандидатів наук і дванадцять доцентів.

Ігор Пясковський