Головна » Вокальний та диригентський факультет » Ірина Миколаївна Вілінська (7 вересня 1920 – 31 серпня 1986) До 100-річчя від дня народження

Ірина Миколаївна Вілінська (7 вересня 1920 – 31 серпня 1986) До 100-річчя від дня народження

І. М. Вілінська з учнями, 1970-ті рр. Сидять у центрі (зліва – праворуч): Л. Переяславець (друга зліва), Ірина Вілінська, Ганна Дашак (концертмейстер). Стоять: С. Рожелюк, А. Пономаренко, Г. Слуховська, Чанг Чонг Хань (В’єтнам), В. Тіткін

Ірина Вілінська народилася в Одесі 7 вересня 1920 року, походить з української шляхетної родини. Її батько – видатний український композитор і педагог Микола Миколайович Вілінський (1888–1956). По лінії матері – Олени Петрівни (1892–1969) – Ірина Миколаївна успадкувала західноєвропейське музичне коріння. Олена Вілінська – нащадок династії композиторів Бутмі з міста Гента (так звана La dynastie des Boutmy, Бельгія), – музикантів епохи бароко. До родини Вілінських належать «золоте сопрано» Большого театру Ксенія Держинська і видатний музикознавець і критик Олександр Оссовський.

Ірина Вілінська почала навчатися музиці з п’ятирічного віку. Насамперед батькові вона зобов’язана любов’ю до мистецтва, надзвичайною музичною культурою і смаком. У дитинстві та юності поряд із музикою Вілінська виявляла досить різнобічні здібності: гарно співала (сопрано), майстерно грала на фортепіано, займалася спортом – успішно виступала на змаганнях з плавання, захоплювалася математикою. Після початкової школи, закінчила будівельний робітфак (1938). Навчалася в Одеському будівельному інституті (1938–1939), проте захоплення музикою взяло гору і в 1939 році Ірина вступила до Одеського музичного училища, де одночасно вчилася на двох факультетах вокальному (педагог – Е. М. Менер-Канівська) та історико- теоретичному. У 1941 році успішно склала вступні іспити одночасно на історико-теоретичний і композиторський факультети Одеської консерваторії. Перед дівчиною була відкрита кар’єра композитора, проте вона обрала вокал.

З початком війни сім’ю евакуювали до Ташкента, де Ірина займалася вокалом у Ташкентській консерваторії в класі професора Д. Л. Аспелунда (1941–1944), а потім (з 1944) продовжила навчання у професора Д. Г. Євтушенка в Києві та закінчила аспірантуру Київської консерваторії, де згодом почала викладати на кафедрі сольного співу: викладач (1949), старший викладач, доцент (1964), в. о. професора (1974).

Ірина Миколаївна розглядала голос як унікальний музичний інструмент, котрому без належної підготовки можна завдати шкоди складним репертуаром. Тому її методика базувалася на дбайливому вихованні й поступовому розвитку природних даних співаків із використанням ретельно підібраного репертуару, вокалізів і спеціальних вправ для розспівування. Це сприяло вдосконаленню професійної майстерності студентів. Вілінська володіла неабияким талантом покращувати тембральні можливості голосу, розширювати діапазон, розвивати слух і загальну музикальність співака. Під час занять вона прагнула навчити студента вмінню самостійно працювати.

Унікальне поєднання вокальних, композиторських і піаністичних даних, а також багаторічний викладацький досвід дозволили їй створити відому серію збірників вокалізів для різних голосів. Слід зазначити, що видатний український композитор Левко Ревуцький був одним із перших рецензентів цих вокалізів і рекомендував їх до публікації у 1950 році. Вілінська є автором обробок українських і російських народних пісень, романсів. Їй належать низка теоретичних робіт, присвячених вокальній педагогіці й ретельно розроблені репертуарні збірники.

Вокалізи Вілінської знайшли широке визнання і впродовж десятиліть використовуються для підготовки співаків у музичних училищах і консерваторіях багатьох країн.

Померла Ірина Вілінська 31 серпня 1986 року, похована на Байковому кладовищі у Києві.

Учні: А. Пономаренко, В. Богомаз, А. Маняченко, В. Тіткін, А. Макаров, М.Родзін, С. Бондаренко, Г. Слуховська, В. Міщенко, С. Рожелюк, О. Куреша та інші.

Вибрані праці:

1. Вокалізи для високого голосу з фортепіано. К., 1952.
2. Вокалізи для середнього голосу з фортепіано. К., 1961.
3. Вокалізи для низького голосу з фортепіано. К., 1962.
4. Українські народні пісні для баса в супроводі фортепіано. Обробки І. Вілінської. К., 1967.
5. Значення репертуару у вихованні співака // Питання вокальної педагогіки: Зб. статей. – М., 1967. – Вип. 3. С. 49–90.
6. Музично-слухове виховання співаків. Рукопис. 1975. 59 с.
7. Вокалізи для високого голосу з фортепіано. М., 1969.
8. Педагогічний репертуар співака. 5 збірок для: а) тенора; б) мецо-сопрано; в) сопрано; г) баса; д) баритона. К., 1969.
9. Вокалізи для початківця-співака. К., 1971.
10. Вокалізи для середнього голосу. К., 1989.

Література:

1. Михайлова Т. Виховання співаків у Київській консерваторії. К., 1970.
2. Гнидь Б. П. Виконавські школи України. К., 2002.
3. Назаренко В. Уроки музики Ірини Вілінської // День. – 2010. – № 160. – 8 верес.

https://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/uroki-muziki-irini-vilinskoyi

4. Назаренко В., Вілінський Ю. Ірина Миколаївна Вілінська. Композитор в українській вокальній школі // Українське музикознавство: Зб. статей. – К., 2018. – Вип. 44. – С. 116–137.

http://musicology.com.ua/article/download/152908/152583

Матеріал підготував Юрій Вілінський