Лабораторія етномузикології

П’ята міжнародна науково-практична конференція «Україна. Європа. Світ. Історія та імена в культурно-мистецьких рефлексіях» Секція етномузикології. Київ, 4–6 листопада 2021 р.

Проблемна науково-дослідна лабораторія (ПНДЛ) з вивчення народної музичної творчості є науково-дослідною інституцією Національної музичної Академії України ім. П. І. Чайковського. Лабораторія створена за наказом № 131 Міністерства культури Української РСР від 28 червня 1991 р. внаслідок реорганізації Кабінету народної творчості (далі – КНТ) при Київській державній консерваторії (КДК), який діяв від 1965 р. Роботу за штатним розкладом ПНДЛ розпочато з січня 1992 р. У внутрішньому обігу Лабораторії, архівних та наукових публікаціях вживається назва Лабораторія етномузикології, м. Київ (скорочено – ЛЕК). Різні напрямки діяльності Лабораторії відображено у документальному фільмі

Керівниками Лабораторії були кандидати мистецтвознавства Євген Єфремов (1992–1993), Михайло Хай (1993–2002), Ірина Клименко (з 2002). У 1993–2013 роках Лабораторія співпрацювала з кафедрою музичної фольклористики (завідувач канд. мистецтвознавства проф. Олена Мурзина), будучи її науковою і методично-практичною базою.

У 2014 році кафедру ліквідовано, спеціальні курси з музичної фольклористики переведено на Кафедру історії української музики.

Основні напрями науково-дослідницької діяльності Лабораторії:
експедиційно-польова робота – збирання фольклорних матеріалів у терені, їх фіксація на аудіо- та відеоносіях;
архівне опрацювання і зберігання аудіофонду, комп’ютерна каталогізація й перенесення матеріалів на електронні носії;
транскрибування фольклорних текстів і мелодій;
теоретичні дослідження народної музики;
картографування музичних діалектів України й укладання атласів;
видання аудіоальбомів традиційної етнічної музики українців

Провідні наукові теми ЛЕК:

1996–2006 – «Народна музична культура України: традиції, сучасне функціонування»
2007–2012 – «Етнічна музика Наддніпрянщини і Полісся: механізми формування регіональних традицій»
2013 –2018 – «Проект Атласу народномузичних діалектів центральних та північних регіонів України»

ФОЛЬКЛОРНІ ЕКСПЕДИЦІЇ

Практика польових виїздів КНТ / ЛЕК для запису народної музики та музично-етнографічної інформації бере початок у 60–70-х роках (керівник Володимир Матвієнко), тоді спорадично обстежувались окремі локуси України. У 80–90-х роках збирацька діяльність стала системною, було розгорнуто послідовні дослідження регіональних масивів з особистою відповідальністю певного збирача за «свою» територію: Євген Єфремов з 1978 року вивчає середнє і східне Полісся, музичну культуру жителів і переселенців чорнобильської зони; Олена Мурзина – степову Україну (Кіровоградщину, Херсонщину: 1987–1992), Ірина Клименко з 1986 досліджує Прип’ятське Полісся, Берестейщину, Світлана Копилґ – східне Поділля (Черкащину, 1985–1990), Ганна Коропніченко з 1989 – територію Київщини на обох берегах Дніпра, Тетяна Сопілка – Полтавщину (з 1992), Олена Гончаренко – Сумщину (Сіверщину, Посейм’я і Слобідщину, від поч. 1990-х), Олександр і Наталя Терещенки – Кіровоградщину (з 1992), Маргарита Скаженик з Олегом Коробовим – середнє Полісся, Поросся, Полтавщину (з 1996), Ірина Данилейко – Чернігівщину (з 2008).

laboratory_ethnomusicology_03З ініціативи Є. Єфремова від 1986 р. стали традиційними експедиції ріками України на човнах-байдарках – у відповідності з історичними відомостями про заселення ойкумени початково вздовж річок. Організаційну допомогу у річкових походах протягом 1986–2000 рр. надавав проф. НМАУ Віктор Москаленко. Фольклористичні походи здійснено річками Ворскла (1986, 2001), Сейм (1988, 1997), Псел (1989, 1990, 1991, 1992, 1994, 1998, 2002), Хорол (1992), Сула (1994), Десна (1996, 1997, 1999), Снов (1999), Тетерів (1998), Вовча-Самара (2000), Рось (2000, 2001, 2006).

Протягом 1996–2006 та 2009–2012 рр. експедиції відбувались переважно за власні кошти збирачів. Державне фінансування цієї діяльності надавалося тільки у 2007–2008 рр.

Пріоритети сучасних експедицій – заповнення «білих плям» на фольклористичній карті України (східна Волинь, Наддніпрянщина, південна Чернігівщина, Сумщина, Берестейщина та інші території) та спеціалізовані регіональні програми з видання пісенних збірок за матеріалпми певних етнографічних локусів (див. карту).

З 2007 року у польовій роботі став застосовуватися метод багатоканального запису (технологічна розробка Олега Коробова) – голос кожної народної співачки записується на окремий мікрофон.

АУДІОАРХІВ

Збереження та архівне опрацювання експедиційних аудіозаписів – одне з найвідповідальніших завдань Лабораторії. З 1979 року народні мелодії фіксувалися на касетних або бобінних магнітних стрічках, які мали обмежений термін зберігання. Найстарші записи руйнуються через висипання плівки, що призводить до повної втрати оригінального наукового документа, отриманого від останнього покоління носіїв традицій. Тож, усвідомлюючи велику відповідальність перед історією, співробітники ЛЕК з 1998 року розпочали оцифровування касетно-бобінного фонду (880 касет та 120 бобін). Стратегію створення цифрового архіву розробляли Олег Бут та Ірина Клименко, нова її версія розпрацьовується Олегом Коробовим.

З 2003 р. здійснюється реформа рукописної частини архіву (транскрипцій текстів, мелодій, польових записів): запроваджено електронні шаблони для каталогізації фонду, накопичується база даних у форматі електронної таблиці Excel – загальний облік аудіоносіїв, відомості про записи – їх географічний паспорт, жанрові і мелоструктурні характеристики (розробка І. Клименко). Статистичні відомості про Аудіофонд та опис процедури електронної інвентаризації архіву уміщені в публікаціях І. Клименко «Архів аудіозаписів українського фольклору в Лабораторії музичної етнографії» (Проблеми етномузикології : Вип. 2. – Київ, 2003. – С. 338–357), І. Данилейко «Аудіофонд Київської Лабораторії етномузикології: польові записи 2004–2010 років» (Проблеми етномузикології : Вип. 5. – Київ, 2010. – С. 232–241).

За понад 30 років (1982–2014) збирання народномузичних творів науковцями КНТ/ЛЕК і студентами кафедри музичної фольклористики були обстежені кілька регіонів України й нагромаджені значні фонди фольклорно-етнографічних матеріалів – близько 3000 годин звучання. Спільно з колегами-етномузикологами Львівської національної музичної акуадемії (ЛНМА) накопичено матеріали з понад 3300 населених пунктів України і українських територій в суміжних країнах. Фронтально обстежені басейн Прип’яті, Галичина, Карпати, Закарпаття, Волинь, Поділля, Сіверщина і Посейм’я, історична Полтавщина, Середня Наддніпрянщина, розвідково – Берестейщина, Підляшшя, Поросся, Лівобережний Степ, Слобідщина, Таврія (Херсонщина), Буковина. Найбільш презентативними є регіональні колекції з Прип’ятського Полісся (Рівенська, Брестська, Житомирська, Київська, Гомельська області), Волині, Подесення (Чернігівське й Сумське Полісся), Східного Поділля (Черкаська, Вінницька обл.); Карпат (Бойківщина), Полтавщини, Степової України (Кіровоград) – див. карту.

ТРАНСКРИБУВАННЯ НАРОДНИХ МЕЛОДІЙ

Традиційним завданням етномузикології є транскрибування народних мелодій (вокальних та інструментальних). У практиці ЛЕК запроваджено фонетичні і морфологічні нотації наспівів. Значна увага приділяється системі фольклорної нотації – діакритичним символам, за допомогою яких нотний запис здатен відтворити інтонаційні особливості співу. Дослідники І. Клименко, О. Терещенко застосовують для транскрипції технічно-аналітичні можливості комп’ютерної програми WaveLab.

ТЕОРЕТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Напередодні відкриття Київської і Львівської лабораторій етномузикології спільними зусиллями Богдана Луканюка та Івана Котляревського (видавнича база) випущено у світ збірку етномузикологічних праць «Актуальні питання методики фіксації та транскрипції творів народної музики» (Київ, 1989), яка засвідчила високий науковий потенціал тодішньої української етномузикології. Теоретичні дослідження, виконані за понад 20 років (1992–2014) діяльності Лабораторії, належать до різноманітних сфер етномузикознавства. Період 1990-х років докладно описаний О. Мурзиною («До справи організації науково-дослідних центрів у Києві (20-ті та 90-ті рр.)» // Українське музикознавство.– К., 2000. – Вип. 29), де автор дає узагальнений перелік тематичних напрямків наукової роботи: проблеми музичної мови та музичного мислення у фольклорі, семантики звукових комплексів, жанрової та регіональної стилістики, специфіки фольклорного формотворення, а також проблеми педагогіки, етнопсихології, методики викладання фольклору. Опубліковано 4 монографії (Михайло Хай. Музика Бойківщини. – Київ, 2002. – 304 с.; Ірина Клименко. Дискографія української етномузики (автентичне виконання). 1908–2010 : Ілюстрований хронологічний реєстр з анотаціями і покажчиками. – Київ, 2010. – 360 с.; Олександр Терещенко. Слідами мандрівних музикантів // Електронна версія PDF на DVD до збірника «Проблеми етномузикології : Вип. 3. – Київ, 2008). – 126 с.; Олександр Терещенко. Історія та звичаї села Хведварь у розповідях і піснях Марії Кузьменко. – Київ, 2012. – 164 с., понад 240 наукових статей (не рахуючи анотацій та журнальних дописів). В рукописному фонді Лабораторії зберігаються ще понад 120 неопублікованих наукових розробок.

МЕЛОГЕОГРАФІЯ

В останні десятиліття все важливіше місце посідають методи структурної типології, музичної ареалогії та картографування фольклорної архаїки. Задомінувала думка «про необхідність суцільного обстеження автохтонних територій – тих, які зберегли тяглість культурних традицій з часів ранньослов’янських племінних поселень […]. Таке завдання ставив перед собою у 20-х роках Кабінет музичної етнографії УАН, очолюваний К. Квіткою, – завдання, яке не пощастило здійснити з відомих політичних причин. Якщо врахувати нечисленність групи етномузикознавців, залучених сьогодні до збирацької роботи, обмеженість, а згодом і відсутність матеріальної підтримки, то результати вражають своєю продуктивністю […]. Нині зріла наукова думка драматично стикається з масовим щезанням цінного матеріалу, і це природно: доживають віку етнофори – носії старої традиції і сама звичаєва основа народного буття давно втратила свій сенс. Тим часом музиканти-фольклористи не втрачають надії звести інформацію про географічне поширення регіональних, субрегіональних та локальних музичних традицій в карті музичних діалектів України, принаймні, фрагментарній. Їх зусилля, спрямовані на проблеми музичної ареалогії, співзвучні праці лінгвістів-діалектологів та етнографів. Матеріалом для дослідження стали рудименти календарної та весільної звичаєвості – саме з причини історичної спадковості та консерватизації цих давніх культурних утворень. Зібрані матеріали, опрацьовані належним чином, картографуються. Процедура, звичайна для діалектологів та етнографів, лише тепер, з великим запізненням, починає послідовно запроваджуватися українськими етномузикологами. […] Створення мережі аналітичних параметрів, здатність звести величезний масив текстів до обмеженого числа моделей, а далі – вивчати на їх зразках логіку традиційного музичного мислення в різноманітних аспектах цієї проблеми – заслуга сучасної української науки, яка прагнула реконструкції аналітичних методів своєї золотої доби структуралізму і досягла успіхів на цьому шляху. Із структурною систематикою пов’язана кодифікація текстів – зведення (згорнення) музично-типологічної інформації у модельні коди, де ритмоструктурний або ладозвукорядний код маркує клас подібних між собою текстів. На географічній карті такий код має свій графічний символ» [Мурзина О. Українська музична фольклористика: Проблеми і завдання // Українське музикознавство. – № 28. – Київ, 1998].

Сьогодні мелогеографічний напрямок, скерований на створення Атласу народно-музичних діалектів. Захищено дві дисертації: Клименко І.В. Мелогеографія жнивних наспівів басейну Прип’яті. Наук. керівник Є. Єфремов. – 2001; Скаженик М.В. Етномузичний ландшафт басейну Уборті (за обрядами і піснями календарного циклу)» (наук. керівник І. Клименко). – 2012.

Науковцями ЛЕК виготовлено понад 100 карт поширення типових мелоформ (автори – І. Клименко, С. Копил, Г. Коропніченко, М. Скаженик, Т. Сопілка (Зачикєвіч), О. Гончаренко, І. Данилейко). Статті з картами-ілюстраціями стали звичним явищем у збірниках київських і львівських етномузикологів (див. наукові серії «Проблеми етномузикології» (Київ), «Етномузика» (Львів). 2010 року І. Клименко ініціювала щорічний випуск наукових праць під назвою «Слов’янська мелогеографія» (виходять як спеціалізована серія у науковій колекції «Проблеми етномузикології», випуски 5–8 (2010–2013).

До участі у збірниках серії залучено фахівців ЛНМА ім. М. Лисенка, Російської академії музики ім. Гнєсіних (Москва), Інституту мистецтвознавства, етнографії та фольклора ім. К. Крапіви (Мінськ), науковцві Польщі, Сербії. Вагомою частиною серії є Атласи, де експонуються кольорові карти з ареалами досліджуваних явищ народної музики східних слов’ян.

Обов’язковим компонентом збірників є також електронні оптичні диски (DVD), де розміщуються польові етномузичні аудіо- та відеозаписи з колекції Лабораторії, зразки пошукових баз даних, фото й відеоматеріали.laboratory_ethnomusicology_15

З 2011 р. проводиться щорічна спеціалізована конференція «Слов’янська мелогеографія», у якій беруть участь представники етномузикологічних шкіл Києва, Львова, Харкова, Москви, Мінська.laboratory_ethnomusicology_16 Науковці ЛЕК щорічно виступають з доповідями на наукових конференціях, симпозіумах, фестивалях в Україні (Київ, Львів, Харків та інші міста) і за кордоном – у Відні, Варшаві, Вроцлаві, Кракові, Любліні, Москві, Мінську, Петербурзі, Тбілісі.

Також з 2009 року щорічно проводиться конференція «Молода етномузикологія» з конкурсом робіт студентів та аспірантів. У ній узяли участь молоді дослідники з Києва, Львова, Рівного, Харкова, Варшави, Москви.

ДИСКОГРАФІЯ

Фоноархіви ЛЕК вводяться у науковий обіг не тільки шляхом опублікування нотацій народної музики, а й шляхом видання записів на компакт-дисках. Традиційна музика українських селян у ХІХ ст. досягла свого найвищого розквіту у вишуканих багатоголосних ліричних піснях Наддніпрянщини й Полтавщини, у віртуозних інструментальних творах карпатських музикантів, та водночас зберегла у доброму стані архаїчні обрядові мелодії Полісся.

У наші дні багатотисячолітня епоха природного існування народної музики у сільському середовищі добігає кінця. Більшість європейських музикантів, які звертаються до своїх культурних коренів, змушені лише здогадуватись, як звучали їхні народні пісні, зафіксовані на папері у ХУІ-ХУІІІ століттях. Українці ще мають можливість перейняти живу традицію «з вуст народу» – від 70-80-тирічних інформантів, останнього покоління сільських співаків і музикантів. Через це український фольклор викликає жвавий інтерес серед європейців, які ініціювали видання компакт-дисків української етнічної музики.

Перший диск Ukraine Traditional Music за студійними записами Українського радіокомітету вийшов в колекції UNESCO у Парижі 1991 року (упорядники О. Мурзина, Т. Золозова). Використання цифрової апаратури в польових умовах дозволило надалі звертатися до позастудійних матеріалів. Королівська Бельгійська комісія фольклорного мистецтва (Брюссель) випустила аудіовидання Musiques Traditionelles d`UKRAINE / SILEX Y225 216 1992 (2 диски), на яких представлено культуру Полісся, Поділля, Степу, Лівобережжя, Карпат. Записи 1992 р. виконав Хьюберт Бооне за маршрутами Є. Єфремова, М. Хая, О. Шевчук, І. Клименко, Н. Керімової, С. Копил, Г. Коропніченко.

У співпраці з різними українськими видавцями науковці ЛЕК підготували й випустили кілька серій аудіоальбомів автентичної музики України:

1. Серія 90-х рр. «Традиційна музика українців» із 18 аудіокасет, що представляє різні регіональні традиції України. Записана коштом українсько-канадського підприємства «Кобза», відповідальний редактор М. Хай.

2. Поліська серія з 4-х компакт-дисків. Започаткована з ініціативи Р. Омеляшка (Культурологічна експедиція Міністерства з надзвичайних ситуацій), серія початково містила 3 проекти: «Рано-рано да зійду на гору: традиційна музика Полісся» (2 випуски, 1997, упорядники Є. Єфремов, І. Клименко), «Ой одверни, Боже, хмару: традиційна музика західного Полісся» (1998, укладач І. Клименко). Була продовжена мультимедійним альбомом «Зелений шум Полісся» (анотація І. Клименко) з циклу проектів «Моя Україна. Берви» (мистецьке агенство АртВелес).

3. Регіональна колекція з 5-ти компакт-дисків музичного фольклору Київщини (укладач Г. Коропніченко).

4. Регіональна серія з 5-ти компакт-дисків музичного фольклору Полтавщини (укладач Т. Сопілка-Зачикєвич).

5. За участі фольклористів ЛЕК та частково за матеріалами аудіофонду Лабораторії у серії фольклорних альбомів агенства АртВелес вийшли СD «Київська Русь» (випуски 1, 2, анотації І. Клименко), «Колискові» (анотація Г. Коропніченко), «Українська епічна традиція» (редактори С. Грица, М. Хай, звукозаписи І. Клименко, Є. Єфремова та інших осіб), проект «Весілля» (анотація І. Клименко, звукозаписи І. Клименко, Є. Єфремова, О. Мурзиної, Г. Коропніченко та інших осіб).

Описи цих та інших проектів див. у книзі І. Клименко «Дискографія української етнічної музики. 1908–2010: Ілюстрований хронологічний реєстр з анотаціями і покажчиками» (Київ, 2010.– 356 с.).

КОНЦЕРТИ

З 2007 року науковці ЛЕК проводять тематичні етнографічні концерти, приурочені до певних традиційних свят українців– «Новорічні забави Чернігівщини», «Поліські світи», «Клінца-клінца, взавтра буде Трійца», «Ой як же було ізпреждивіка (Пилипівські майстер-класи)», «Ой Масляна-Масляна, яка ж ти була» , «Юр’єві роси», «Зима з літом стрічається».

На сценах НМАУ виступають автентичні виконавці та неофольклорні гурти «Древо», «Гуртоправці», «Володар», «Михайлове Чудо» та інші. Ці вечори мають не академічний характер, а проводяться в інтерактивній формі, з залученням студентів НМАУ, презентацією колекцій традиційного одягу, вікторинами, конкурсами. Відеозвіти розміщуються на DVD серії «Слов’янська мелогеографія».