До 150-річчя від дня народження Олександра Оссовського (1871 — 1957)

31 березня 2021 року виповнюється 150 років від дня народження видатного музикознавця, критика, теоретика мистецтва, члена-кореспондента Академії наук СРСР Олександра В’ячеславовича Оссовського.

Олександр В’ячеславович Оссовський (19 [31] березня 1871 році, Кишинів — 31 липень 1957 Ленінград) — видатний музикознавець і музичний критик, яскравий представник культури Срібного Віку кінця XIX — початку XX сторіччя. Учень М.А.Римського-Корсакова, а потім його друг і колега, також друг і колега О. К. Глазунова, О. І. Зілоті, С. В. Рахманінова, М.М.Черепніна. О. В. Оссовський одночасно мав зв’язки з діячами модерністського напрямку — С.П. Дягілєвим, О.М. Бенуа, І.Ф. Стравінським, С. С. Прокоф’євим. Неймовірна ерудиція та знання вітчизняної та західноєвропейської музичної культури зробили О. В. Оссовського знаним метром у галузях музикознавства, історії музики та музичної критики. Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1938), доктор мистецтвознавства (1943), член-кореспондент АН СРСР (1943). У 1918—1921 роках жив та працював в Україні — професор Київської консерваторії, потім Одеської консерваторії. Заступник міністра юстиції в уряді гетьманата П.П. Скоропадського.

Народився Олександр Оссовський у шляхетній родині В’ячеслава Степановича Оссовського (дійсний статський радник, служив головою департаменту в судовій палаті Одеси) і Євгенії Никифорівни (уродженої Черкунової), мати якої — Олександра Максимівна Черкунова (дів. призвище Залізняк ) за сімейними спогадами походила з родини Максима Залізняка. О.В. Оссовський — двоюрідний брат М. М. Вілінського і К. Г. Держинської. Зазначимо, що працюючи поза межами України, ані Олександр Оссовський, ані Ксенія Держинська ніколи не забували про своє українське коріння.

О. В. Оссовський закінчив юридичний факультет Московського університету (1893). Після закінчення університету служив в Міністерстві юстиції в Санкт-Петербурзі. Він пише у своїй автобіографії: «Протягом всіх згаданих років (1894—1917) поєднував музичну діяльність зі службою в Міністерстві юстиції, яка забезпечувала мені кошти до життя. Тут я послідовно пройшов посади від помічника діловода до старшого юрисконсульта.»

У 1896—1898 роках навчався в Петербурзькій консерваторії; в 1900—1902 роках займався композицією у М.А. Римського-Корсакова. Починаючи з 1894 року О.В. Оссовський заявив про себе як талановитий, неординарний і плідний музичний критик і музикознавець: дебютував в «Русской музыкальной газете» і журналі «Артист»; друкувався в «Известиях Санкт-Петербургского общества музыкальных собраний», газеті «Слово», журналі «Аполлон». О. В. Оссовський досить часто користувався псевдонімами: О. В-ва, О. В., В. А., А. О., А. В. О. О. В. Оссовський —сучасник і друг С. В. Рахманінова, про якого залишив унікальні спогади. Також Оссовському належать унікальні спогади про юного Скрябіна.

У 1907-14 роках О.В. Оссовський входив до керівництва «Біляївського гуртка», він був заступником голови «Піклувальної ради для заохочення російських композиторів і музикантів», заснованого М.П. Бєляєвим. У 1905—1917 роках, як консультант при дирекції, О. В. Оссовський активно співпрацював в організації симфонічних, камерних і «народних» концертів О.І. Зілоті в Петербурзі. Він займався репертуаром концертів, брав участь у програмах зі вступними лекціямі про творчість композиторів, публікував критичні статті.

У концертах О.І. Зілоті виступали численні видатні російські та західноєвропейські музичні діячі. Можна відмітити приїзд до Петербурга Арнольда Шенберга, який диригував свою симфонічну поему Пеллеас і Мелізанда (Pelleas und Melisande, Op. 5) у 1912 році. У концертах брали участь видатні українські співачки Надія Забіла-Врубель і Ніна Кошиць. Саме на тих концертах відбулися премьєри творів Ігоря Стравінського та Сергія Прокоф’єва, де з творчістю молодих композиторів познайомився видатний реформатор балета та імпресаріо Сергій Дягілєв. Знайомство Дягілєва з музикою Стравінського і Прокоф’єва і подальша співпраця композиторів у дягілєвських сезонах у Парижі здійснили великий вплив на розвиток усього сучасного світового балета.

О.В. Оссовський був знаним у Європі. На початку європейської антрепризи Сергія Дягілева, у співавторстві з відомим європейським музикознавцем та критиком Мішелем Д. Кальвокорессі (Michel-Dimitri Calvocoressi), Олександр Оссовський видав у 1907 році книжку «Cinq concerts historique russes» («П’ять російських історичних концертів»), присвячену сезонам музики у Парижі. Це видання отримало схвальну оцінку у європейському журналі Le Guide Musicale, Revue Internationale De Musique et De Theatres. Швейцарський музикознавець та історик Алоїз Мозер (Robert-Aloys Mooser) називає Олександра Оссовського «видатним російським критиком цього періоду» («le plus remarkable critic russe de cette époque»). О.В. Оссовський досить часто згадується у сучасних англомовних музикознавчих джерелах.

О. В. Оссовський відіграв визначну роль у становленні композиторської кар’єри молодого Сергія Прокоф’єва. Користуючись авторитетом у музичних колах, Оссовський допомагав талановитим молодим музикантам. У 1911 році (після невдалої спроби С. І. Танєєва) він звернувся з наполегливим листом до видавця Б. П. Юргенсона на підтримку композитора початківця Сергія Прокоф’єва, з яким в результаті Юргенсон уклав контракт. Олександр Оссовський довів О.І. Зілоті необхідність включення творів Прокоф’єва до програм його щорічних концертів (1914). Також на прохання Олександра Оссовського у 1911 році Сергій Рахманінов прослухав молоду київську співачку Ксенію Держинську, що відіграло значну роль у становленні її оперної кар’єри.

О.В. Оссовський був одним з організаторів і головним редактором журналу «Музыкальный современник» (1915—1917). У дореволюційні роки він входив до редакційної ради Російського музичного видавництва, сприяючи на цій посаді виданням сучасних композиторів. У 1915—1918 роках читав лекції в Петербурзькій консерваторії.

По-різному зустріли жахливу добу революції жовтня 1917 року О.І. Зілоті і О.В. Оссовський, долі яких розійшлися, хоча мають місце деякі паралелі. Олександр Оссовський побоючись репресій у Петрограді, приїхав до України — землі своїх предків, де на ту добу влада досить лояльно ставилася до інтелігенції. У 1918—1921 роках жив і працював у Києві і в Одесі. В Українському уряді П.П. Скоропадського певний час служив заступником міністра юстиції — товарищ міністра юстиції з цівільних справ. Професор у Киівській консерваторії, Вищому музично-драматичному інституті імені М. В. Лисенка та в Одеській консерваторії, також займався культурно-просвітницькою діяльністю, виступав з публічними лекціямі.

За радянських часів О. В. Оссовський зазнав репресій — за його участь в Українському уряді гетьманата П.П.Скоропадського, був позбавлений виборчих прав, також звільнений з посади за першою категорією під час так званих «пролетарських чисток» у Ленінградській консерваторії. Поновлений у правах у 1931 році. З причини загрози подальших репресій та можливого арешту довгий час не публікувався.

У 1921—1923 роках викладав у Петроградському університеті, в 1921—1952 роках був професором Ленінградської консерваторії (читав курс історії музики), з травня 1922 года і до березня 1929 року проректор консерваторії. З 1937 року — заступник директора з наукової частини, в 1943—1952 роках —директор Ленінградського науково-дослідного інституту театру і музики. У 1923—1925 роках — директор, а в 1933—1936 роках —художній керівник Ленінградської філармонії. У 1931—1933 роках працював в Ермітажі.

О. В. Оссовський зробив вагомий внесок у музикознавство як дослідник музичної естетики XVIII століття, творчості М. І. Глінки, М. А. Римського-Корсакова, О. К. Глазунова. Одним з перших в Росії він висвітлив творчість І. С. Баха, А. Вівальді, А. Кореллі, Ж. Ф. Рамо, Г.Малера, також опублікував ряд статей про музику Р. Вагнера в Росії та інші музично-критичні статті, присвячені видатним західноєвропейським композиторам. Йому належать переклади мемуарних творів Гектора Берліоза і Шарля Гуно. Серед музичних творів О.В.Оссовського —романси (видання 1902 р. , Москва, Юргенсон).

О.В. Оссовський прожив довге життя, пережив диктатора, його унікальні спогади про видатних діячів Срібного Віку були нарешті опубліковані, але видання повного зібрання його творів та епістолярної спадщини ще очікують на свого видавця. О.В. Оссовський пішов з життя 31 липня 1957 року, похований на Літераторських містках в Санкт-Петербурзі. Книгу про його життя і творчість опублікувала у 1960 році його учениця О.Ф. Бронфін.