Структурно й організаційно кафедра сформувалася у 1934 році, але її історія розпочалася фактично з моменту створення Київської консерваторії у 1913-му. Біля витоків підрозділу стояли стовпи вітчизняної музичної науки – видатні викладачі, композитори, музикознавці, котрі заклали фундамент музично-теоретичної освіти і визначили подальший напрямок її розвитку: Б. Яворський, С. Протопопов, Г. Любомирський, А. Буцькой, А. Альшванг, В. Цуккерман, В. Золотарьов.
Протягом усього періоду існування кафедри її практична діяльність забезпечувалась міцним науково-методичним професіоналізмом педагогів. Серед чудових викладачів, які почали працювати ще в довоєнний час, слід назвати В. Павковича, З. Кулевську і Є. Столову. Доктор мистецтвознавства, композитор Г. Таранов читав унікальний курс оркестрування, а також курси практичного оркестрування та інструментознавства. Вихованка А. Дмитрієва та Б. Асаф’єва, О. Шольп вела курс оперної драматургії.
Прогресивну школу викладання сольфеджіо і гармонії створила Ф. Аерова – учениця Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, В. Косенка, Г. Верьовки, Е. Скрипчинської. Методика цієї школи стала основою педагогічної роботи її численних учнів, серед яких Н. Герасимова-Персидська, Т. Бондаренко, Л. Хіврич, О. Мурзіна, В. Радзивон, В. Самохвалов, І. Пясковський та інші.
Від заснування вишу в діяльності кафедри керівні позиції часто займали відомі композитори, професори Б. Лятошинський (перший завідувач із 1934 р.), Л. Ревуцький (завідував кафедрою теорії музики і композиції з 1948 р.), М. Вілінський (очолював кафедру теорії музики з 1949 р.). У 1959–1963 й 1969–1992 роках на чолі кафедри стояла видатна вчена, докторка мистецтвознавства, професорка Н. Горюхіна.
Важлива сторінка історії пов’язана з ім’ям професора, завідувача кафедри 1963–1969 років С. Павлюченка. Учень Б. Асаф’єва, Ю. Тюліна, Х. Кушнарьова, він був автором багатьох підручників із поліфонії, теорії музики та сольфеджіо, які й сьогодні мають великий попит серед студентів і викладачів.
Великий творчий внесок свого часу зробила учениця Б. Лятошинського, композиторка й музикознавиця Н. Матусевич (у 1972–1988 рр. – декан історико-теоретичного факультету).
З 1992 року кафедру очолив професор І. Котляревський. Його наступником у 2007-му став професор І. Пясковський. Від 2012-го й дотепер кафедрою керує професорка І. Коханик.
Загалом новітній етап розвитку підрозділу визначила діяльність видатних науковців і педагогів. Ядром кафедри стали представники старшого покоління – Н. Герасимова-Персидська, Н. Горюхіна, Г. Виноградов, В. Самохвалов, В. Кучеров, Л. Грисенко. Наступне покоління, яке розпочало роботу в 1960-ті, представлено іменами І. Котляревського, Т. Бондаренко, Л. Хіврич, О. Мурзіної, В. Матвієнка. У 1970-х на кафедру прийшли працювати В. Москаленко, І. Пясковський, М. Дьяченко, Д. Терентьєв, Л. Бочкарьов, у 1980-х – Н. Орлова, І. Чижик, В. Сумарокова, Л. Дис, у 1990-х – О. Жарков, М. Ковалінас, І. Коханик, Н. Щербакова.
На початку нового тисячоліття до колективу влилися нові члени – В. Романко, І. Тукова, Є. Ігнатенко, С. Гоменюк, А. Івко, Н. Семенова, Б. Сюта, О. Войтенко. З 2015 року на кафедрі працюють Т. Філатова і В. Олендарьов.
Вагому роль в еволюції кафедри відіграла діяльність ряду відомих музикознавців, котрі зараз працюють у музичних закладах інших країн. Це – В. Задерацький, Г. Єрмакова, Т. Золозова, Я. Губанов.
Визначним досягненням підрозділу є перебудова традиційних курсів, що дозволила створити нову концепцію фундаментальної музично-теоретичної освіти. Вона характеризується такими принципами: історизм викладення матеріалу, пошуки нових ключових ідей викладання, комплексне проходження усього циклу музично-теоретичних дисциплін з урахуванням виконавської специфіки під керівництвом одного викладача (авторські курси). Такі синтезовані цикли провадять: В. Самохвалов (кафедра оперно-симфонічного диригування), В. Сумарокова (кафедра струнно-смичкових інструментів), І. Чижик і С. Гоменюк (кафедра хорового диригування), Н. Семенова й В. Романко (кафедра сольного співу), І. Тукова й Н. Щербакова (кафедри мідних і дерев’яних духових інструментів) та інші.
Нині кафедра теорії музики є базовим підрозділом академії, який здійснює підготовку студентів спеціалізацій «Музичне мистецтво» та «Музична культурологія» з фундаментальних музично-теоретичних дисциплін.
Студенти-бакалаври вивчають поліфонію, гармонію, сольфеджіо, аналіз музичних творів, основи теорії музики, які подаються у широкому історичному, культурологічному, естетичному контекстах, виходячи з цілісних уявлень про музичне мистецтво та його прояви в різних стилях і жанрах.
Для магістрів факультету розроблено курс «Семіотичний аналіз музичного тексту». Студенти обох кваліфікаційних рівнів отримують необхідні знання з проведення науково-дослідної роботи (курси «Основи науково-дослідної роботи» для бакалаврів і «Методологія наукових досліджень», «Методологія теоретичного музикознавства» для магістрів). Аспірантам читається курс «Актуальні проблеми аналізу музичних творів».
Від 1980-х років кафедра стала організаційним центром проведення масштабних міжнародних і всеукраїнських науково-теоретичних конференцій. Зокрема, у 1999-му ініціативною групою (І. Коханик, І. Тукова, О. Жарков, Н. Щербакова) під керівництвом В. Москаленка було створено Українське товариство аналізу музики, яке практикує щорічні наукові конференції, за результатами яких видаються збірники статей.
Педагоги кафедри здійснюють наукове керівництво магістерськими роботами студентів, кандидатськими й докторськими дисертаціями, виступають офіційними опонентами на захистах, беруть участь у міжнародних конференціях і симпозіумах, культурно-мистецьких проєктах, майстер-класах, мають публікації у виданнях, включених до наукометричних баз, рекомендованих МОН, зокрема Scopus або Web of Science.
Усі викладачі мають науковий ступінь кандидата мистецтвознавства, 2 – вчене звання професора, 10 – доцента. На кафедрі також працюють 3 доктори наук, професори.
